Учнівська

ВХІДНЕ ТЕСТУВАННЯ
ПРОМІЖНЕ ТЕСТУВАННЯ

РОБОТА

ІІ. Опис роботи.

1. Віра – це почуття і усвідомлення певного ідеалу як вищої сутності, до якої у вічному потязі перебуває лю­дина. Тому віра – це беззастережне прийняття люди­ною обраного нею ідеалу.Незважаючи на те, що віра може суперечити набутому досвіду, вона визнається непересічною духовною цінністю. Віруюча людина часто вступає у суперечність із аргумента­ми розуму, свідомо стає на шлях, протилежний знанню і на­уці, покладаючись лише на свої сподівання. Усвідомлюючи, що набуті людством знання про властивості дійсності прин­ципово не вичерпують неосяжність світу, люди можуть ціле-спрямувати свою діяльність, керуючись витворами своєї уяви, які не можна вважати знанням (у буденному спілку­вання ці витвори людської фантазії називають "інтуїцією"). Віра – основа творчих потенцій людини, вона забезпечує здатність особистості долати самообмеженість, адже складові внутрішнього світу людини – досвід, знання, чуттєві образи у пам'яті, душа – часто виявляються як чинники, що обмежу­ють творчість. Позитивність віри як основи творчого ставлення до світу полягає у врахуванні (яке може мати усвідомлений і неусвідомлений характер) тієї обставини, що кожний відомий, досліджений і вивчений процес відбувається завдяки дії безлічі невідомих сил і властивостей, які принципово немож­ливо пізнати у повному обсязі. Людський досвід завжди обме­жений часом існування людини, людства. Якщо визнавати єдиним визначальним чинником цілеспрямованої діяльності лише знання, щось відоме, то людина має бути істотою, яка тільки повторює набутий досвід, не створює нічого нового. Новий досвід при такому розумінні може бути лише на­слідком випадкового збігу обставин. Тоді наука, пізнання стають фікціями та байками хитрунів, оскільки реально діє тільки "влада" випадку або воля надприродних істот, що керує людиною як маріонеткою. Однак у реальному, а не в уявному житті людина активно діє, випробовуючи свої версії можливих наслідків, сподіваючись на щасливий кінець своїх нерозсудливих вчинків. Винагорода за ризик, за сміливі ак­тивні дії не завжди супроводжує сміливців. Проте без надії, без сподівання та віри в краще взагалі неможливе позитивне вирішення жодної проблеми, що постає перед людьми, бо у кожній з проблем міститься щось остаточно невизначене, невідоме. Цю невизначеність, невідомість, неосяжність для розуму людина практично долає своєю вірою, надією, споді­ванням на краще.По суті, саме віра як властивість душі надихає людину на конкретне волевиявлення, на самочинну дію стосовно на­вколишніх обставин, що перетворює ці обставини із чинни­ка випадковості на чинник необхідності духовної самореалізації. Тому новий досвід, нове знання не є суто результатом випадкового збігу обставин, вони – результат активності людини, її активної науково-пізнавальної діяльності. Завдя­ки вірі людина робить новий крок у безмежно-невідоме, до­лає власну обмеженість, що притаманна їй у зв'язку з обме­женістю досвіду, розсудливості.

2. Надія – це почуття й усвідомлення людиною необхід­ності змін. Надія на об'єктивну дійсність – цілком природний на­слідок найпершого, найпримітивнішого усвідомлення люди­ною себе, належності до світу. Найперша надія спирається на осмислення неспростовного факту, що існування світу е головною умовою існування людини взагалі. Здатність людини мати надію на позитивний вплив часто невідомих сил та властивостей дійсності, тобто на саму дій­сність, викликає у неї чуттєво визначене захоплення невідо­мим, бажання єднатися з неосяжним, неприступним, прин­ципово відмінним від відомого, повсякденного. У людини з'являється любов.

3. Любов – це потреба душі відчувати свою гармонійну єдність із невідомими властивостями та силами світу, бо інак­ше вона постійно перебуватиме під паралізуючим впливом відчуття жаху перед неосяжністю та ворожістю світу. Лю­бов – це те, що формує здатність до почуттєвого виявлення окремих предметів і явищ як невід'ємної умови свого існу­вання. Такі предмети та явища мають уявлятися настільки необхідними людині, що одна лише думка про можливість втратити їх може спричинити почуття самознищення. Змістовно любов є ставленням людини до когось або чогось як такого, без чого не можна жити. Любов – це почуття й усвідомлення людиною пред­мета чи явища як невід'ємної умови свого існування. Залежно від обставин та досвіду певне коло людей, пред­метів сприймається невід'ємною умовою власного гармоній­ного буття людини, без яких воно сповнене душевних мук і страждань. Тому любов – це передусім почуття, притаман­не людині, яке полягає у здатності сприймати світ, природу, життя, конкретних людей, певні предмети як умову свого існування. Відсутність цих неодмінних умов спричиняє не­певність, почуття втрати життєдайної опори, звичних підстав для надії.